Для батьків

Пам'ятка для батьків

ЗАОХОЧУЙТЕ САМ УЧИНОК, — НЕ РОЗХВАЛЮЮЧИ ТОГО, ХТО ЙОГО РОБИТЬ

Розхвалюючи дитину, ви несвідомо робите її залежною від заохочень. У неї може виникнути відчуття, що будь-який її вчинок неодмінно повинен одержувати схвалення.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТУ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ  ДИТИНИ В ЇЇ ВЧИНКАХ

Якщо ваша дитина отримує в школі гарні оцінки, скажіть: «Схоже, що вчитися тобі приємно» або «Мабуть, твоє навчання йде тобі на користь». Такі слова набагато ефективніші, ніж фрази на кшталт: «Я впевнена, що з такими оцінками ти перевершуєш усіх учнів у класі», або «Ти в мене така розумниця», або «Я по-справжньому пишаюся тобою».

ЗНАХОДЬТЕ НАЙМЕНШИЙ ПРИВІД ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ

Часто, коли ми буваємо сердиті, або дитина «виводить нас із себе», дуже непросто підібрати по­трібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. І тому ми або мовчимо «зчепивши зуби», або кричимо та караємо її. А це, як правило, тільки погіршує ситуацію. Що робити?

Краще заспокоїти дитину, нагадавши їй про її колишні успіхи, про події, які були радісними для неї. Якщо ж ви будете вишукувати в її вчинках тільки недоліки і зосереджуватися на них, то в неї може згаснути будь-яке бажання що-небудь робити.

УНИКАЙТЕ ГОВОРИТИ ДИТИНІ «НЕ МОЖНА»

Ми дуже часто говоримо дітям «не можна» і рідко — «можна». Від цього не стає краще ні нашим дітям, ні нам самим. Занадто часто ми вимовляємо «не можна» із приводу того, що насправді не дуже й важливо. Тому краще запитайте себе: «Що для мене важливіше: дозволити дитині пізнати незвідане або зберегти в домі порядок?» Замість того, щоб говорити: «Не можна малювати на сті­нах»,— скажіть: «Стіни — не для того, щоб на них малювали. Ось тобі папір».

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТІ ЗАСЛУГИ ДІТЕЙ БЕЗ ПОРІВНЯННЯ ІЗ ЗАСЛУГАМИ ІНШИХ

Привчайте дитину ставити перед собою власну мету й робити все, від неї залежне, щоб досягнути її. Запитуйте її приблизно так: «Чи все ти зробив, що від тебе залежало?», а не так: «Ти це зробив краще, ніж інші?». Коли заслуги вашої дитини не порівнюються із заслугами когось ще, вона набагато охочіше робить усе від неї залежне. Це також допоможе позбавити розчарування у випадку, якщо хтось виявиться кращим. А такий завжди знайдеться. Нехай ваша дитина отримує задоволення від того, що вона робить сама, а не від того, у чому вона може перевершити іншого.

ПОМИЛЯТИСЯ — ЗНАЧИТЬ ПІЗНАВАТИ ЖИТТЯ

Коли ваша дитина помиляється, уникайте робити їй зауваження, бо це змусить її згодом при­ховувати свої помилки, обманювати й побоюватися ризикувати.

ПОЗБАВТЕ ДИТИНУ ВІД ПРИНИЖЕНЬ

Часом, коли батьки відчувають, що їхні зусилля підкорити собі дитину ні до чого не призводять, вони вдаються до авторитарних методів впливу, що зменшує почуття власної гідності дитини.

ЧАСТІШЕ НАГАДУЙТЕ ДИТИНІ, ЩО ВОНА ВІДІГРАЄ ВЕЛИКУ РОЛЬ У ВАШОМУ ЖИТТІ

Дитині, певною мірою, зручно почувати себе «малюком», від якого ніщо не залежить у навко­лишньому світі. Це особливо притаманно підліткам. Тому частіше нагадуйте дітям, що вони відіграють важливу роль у вашому житті.

ЗМІЦНЮЙТЕ ДИТЯЧУ ВІРУ В МРІЮ

Довідайтеся, якими є заповітні бажання вашої дитини, і підтримайте її в їхньому здійсненні. До­помагаючи дітям втілювати бажане, ви привчаєте їх до думки, що мрії здійснюються.

ДІЙТЕ ТАК, НАЧЕБТО ВАША ДИТИНА МОЖЕ ВПОРАТИСЯ САМОСТІЙНО

Часто нам буває простіше зробити що-небудь за свою дитину, тому що, правду кажучи, ми вміємо робити все набагато швидше й раціональніше. Але, тим самим ми позбавляємо її можливості пізнавати життя на власному досвіді. Переконайтеся, що у вашої дитини є певні обов'язки і вона робить свій внесок у сімейні справи.

ВИХОВУЙТЕ ЛЮБОВ'Ю

Усе виховання тримається на одному слові — люби. Потреба в любові є однією з фундаментальних людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини.

ВИХОВУЙТЕ СПІВПРАЦЕЮ

Виховання — співпраця з дитиною. Педагогіка — наука про мистецтво співпраці. Співпрацювати з людьми — значить поважати їх, цінувати, вміти поступитися своїми бажаннями, мати потребу в них і бути їм потрібним.

 НЕ ПІДГАНЯЙТЕ, А ДІЙТЕ

Ви знаєте, що кожний з батьків у середньому щодня висуває своїм дітям понад 2000 беззапереч­них вимог? Що це за беззаперечні вимоги? Це вимоги, що вимагають негайного виконання. Звучать вони приблизно так: «Вставай. Час до школи. Одягнися. Поснідай. Прибери за собою посуд. Почисти зуби. Причеши волосся....». Як же тут не «оглухнути» від нескінченного потоку вказівок?! Наші вимоги можуть бути висловлені ще й у такому категоричному тоні: «Зараз же зроби це, а то гірше буде!»

Якщо ви все-таки висуваєте якусь вимогу дитині, робіть це, уникаючи нотацій і невдоволення із приводу того, що вона колись зробила або не зробила.

„Красива брехня? Увага! Це вже творчість.”  Станіслав Єжи Лец

НЕ ВІШАЙТЕ НА ДИТИНУ «ЯРЛИКИ»            

Деякі ярлики, які навішують на дитину оточуючі, а іноді й самі батьки, можуть приклеїтися до них назавжди: «він безглуздий»; «він кращий за всіх»; «він боягуз»; «вона геніальна»; «він відстав у розвитку»; «вона нічого ніколи не бачить»; «він важкий підліток»; «вона гарненька».

Ярлики приклеюються до дітей, заганяють їх у жорсткі стереотипи, подолати їх потім над­звичайно важко. Діти стають такими, якими вони себе вважають на підставі того, що думаєте про них ви.

НЕ НАВ'ЯЗУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ ДІТЯМ  

Задумайтеся над тим, що ми іноді говоримо своїм дітям: «Не будь таким дурним!»; «Поводься тихо»; «Сиди смирно»; «Чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?»; «Перестань плакати!»; «Як тобі не соромно!»; «Від тебе стільки шуму!»; «З тобою саме лихо!»; «Ти думаєш тільки про себе!»; «Ти такий же, як твій батько!»; «Не сумуй!».

Ми гаємо час, говорячи дітям, щоб вони не були такими, якими, як нам здається, вони є. Більше того, вимагаємо, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це закінчується тим, що, ставши дорослими, вони, як і колись, продовжують займатися справою, що їх абсолютно не на­дихає. Багато дорослих усе життя мріють позбутися безрадісної роботи, що вони колись обрали з волі батьків. Тому з повагою ставтеся до думки ваших дітей. Єдність і згуртованість не можуть виникнути на основі одноманітності думок.

НЕ КВАПТЕСЯ

Одвічний педагогічний гріх: чекаємо все й одразу. Вимагаємо негайної віддачі, іноді не одержуємо, але при цьому не уявляємо, скільки втратили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми змушуємо — вона вчиться, але стає «зубрилою» і ненавидить навчання, а може, і... нас.

ОПИРАЙТЕСЯ НА ПОЗИТИВНЕ

Ми дуже принципові й недоліків не терпимо. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що губимо дітей, виховуючи брехунів, хуліганів, злодіїв.

            Отже, шановні батьки, подумайте гарненько, якими ви хочете бачити своїх дітей. Ми сподіваємося, що оптимістичними, радісними, щасливими, справжніми улюбленцями долі.